العربية简体中文繁體中文NederlandsEnglishFrançaisDeutschItaliano日本語PortuguêsРусскийEspañolУкраїнська
Меню Закрити

Друга симфонія Рейнгольда Глієра: #ГлієрФест #СвятоРозпочато

Глиер! Cемь роз моих фарсийских…”
Вячеслав Иванов.

 Ім’я Рейнгольда Глієра –  видатного композитора, талановитого диригента, впливового педагога,  добре відоме не тільки музикантам, а й усім поціновувачам, небайдужим до культурних надбань  України. Напередодні  глієрівського ювілею в Національній філармонії України відбувся концерт, присвячений презентації його Другої симфонії. Cимптоматично, що Симфонія до мінор, ((1907), тв. 25, інакше відома як “Запорізька”), незаслужено забута на пострадянському просторі, прозвучала в рамках святкування 80-річчя Запорізької області та 80-річчя обласної філармонії. Масштабний епічний твір, насичений українським тематизмом, було виконано Академічним симфонічним оркестром Запорізької обласної філармонії під керуванням народного артиста України В’ячеслава Реді. До святкування долучився Кирил Новосельський – нащадок Рейнгольда Моріцевича, вчений,  доктор географічних та економічних наук;  саме він надав партитуру симфонії  сифонічному оркестру для виконання. Напередодні річниці композитора –  наступного року святкуватимемо його ювілей – подія видається не тільки визначною (адже кожне нове відкриття несправедливо забутих шедеврів є непересічним  історичним явищем), але  й  відверто символічною.

Тож яка вона, Друга симфонія Глієра? Поміж до мінорних симфоній композиторів-сучасників (а тут фігурують  також і Шоста О.Глазунова (1897), і Четверта С.Танєєва (1898), і “Божественна” А.Cкрябіна (1904)), симфонія є наймолодшою – її створено у 1907 році. За твором міцно усталилась слава надскладного, чим можливо й пояснюється відсутність традиції її виконання. Твір виглядає монолітним завдяки   високому рівню композиційної цілісності, відрізняється відвертою емоційністю. Вже перші такти  теми демонструють  підвищено збуджений, навіть дещо афектований  емоційний тон, що стає провідним та наскрізно пронизує весь твір, радісно-піднесеною є також і тема побічної партії, втім, пісенно-ліричної. Cтрімкості розгортання подій у музичному часопросторі сприяють  епізоди-фугато, що нагадують про  симфонічний стиль П.Чайковського, а ще – про той факт, що поліфонічні прийоми розвитку композитор освоював під керівництвом самого С. Танєєва, кращого поліфоніста свого часу. Водночас чітко простежується зв’язок із творчістю М.Лисенка – одна з тем дуже нагадує “Засвистали козаченьки”, що використана в “Чорноморцях”,  а згодом – і у опері “Тарас Бульба” (у редакції Л.Ревуцького-Б.Лятошинського);  в той же час мимоволі ловиш себе на думці про те, як сильно позначився вплив Глієра на симфонізмі його учня – Б.Лятошинського – у тому числі рельєфністю подачі тематизму, високим рівнем симфонічної єдності твору. Цією унікальною властивістю – здатністю вміщувати і «поміщатися» самому, вмінням вчитися і вчити, співвідносити власну ідентичність із іншою, чужою – автор Другої володів досконало; слухаючи Другу розумієш, що спадкоємність – наше все, що ми  – сума взаємозв’язків і взаємовпливів, незалежно від того, усвідомлюємо це чи ні; що моя власна індивідуальність склалась та існує в тому числі завдяки іншим, які стали її частиною.

Водночас  свідомість автора симфонії далека від рефлексуючої: світ, що споглядається  – багатоманітний, парадоксальний, але все ж таки прекрасний.  Мабуть саме тому фінал симфонії відрізняє та ж синтетичность, що і фінал «Шехеразади» М.Римського-Корсакова, і навіть досить відчутно перегукується з нею в плані тематизму. І, згадуючи свято в Багдаді, усвідомлюєш, що і сама  Друга симфонія – свято; Вона – як саме життя, в своїй непередбачуваності, сполучуваності непоєднуваного, в своїй блискучій суперечливості. І здавалося, сам автор поділяв це свято разом зі слухачами; що він і є Святом, що завжди поруч з нами.

Друге відділення концерту потішило присутніх Першим концертом для фортепіано П.Чайковського, блискуче виконаним одним із кращих піаністів світу, народним артистом України Олексієм Ботвіновим. Мимоволі пригадується зізнання Р. Глієра, що саме завдяки потрясінню, колись пережитому під час концерту П. Чайковського, він вирішив зробити композицію справою свого життя. Власне мене просто приголомшили якісні характеристики звучання філармонічного Стенвею, що народжувалися від торкання  Олексія: звук монолітний, абсолютно не ударний, надзвичайно співучий (а відтак розумієш чому Олексій Ботвінов вважається (і є!) кращим виконавцем творів Рахманінова); здавалося, ніби йому і лише йому відкрита таємниця дотику до інструменту – владно, але без авторитарності: так спілкуються з давнім другом, який давно вже став кращим,  який розуміє тебе з напівслова, читає твої думки. Чарівний, романтично піднесений тон концерту, знову нагадав про вразливу натуру Чайковського, який і тут залишився вірний собі, існуючи на крайніх полюсах романтичної свідомості, коли потенційно ефектне перетворюється у вкрай афектоване, а душа несказанно сумує за Нездійсненим, за  Абсолютним, за Небом, Cвітом, досконалою Красою…

Отже концерт став  блискучим початком святкування  ювілейної дати; до його продовження долучається  Київська муніципальна академія музики ім. Р.М.Глієра, що  на честь Маестро започатковує свій власний “ГлієрФест” – серію  виступів, майстер-клаcів, цікавих творчих зустрічей.

Тож зі святом, панове, зі святом! Свято  не тільки наближається, свято вже розпочато!

Анна Герасимова
викладач кафедри “Історії музики”