Меню Закрити

Зак Яків Ізрайлович

Зак Яків Ізрайлович (1913—1976)— радянський піаніст і педагог. Народний артист СРСР(1966).

Біографія

Народився 7 листопада 1913 року в Одесі. Батько був службовцем, мати — домогосподарка. Дві сестри також брали уроки гри на фортепіано, але обрали професію юриста. У 1932 році закінчив Одеську консерваторію по класу спеціального фортепіано М.М. Старкової, по класу камерного ансамблю навчався під керівництвом П.С. Столярського. Великий вплив на розвиток піаніста мали також уроки і творче спілкування з істориком музики Б.Д.Тюнеєвим.

У 1930-1932 рр. навчався в Одеській консерваторії.

У 1932-1935 рр. вдосконалював свої здібності у Школі вищої художньої майстерності при Московській консерваторії у класі Г.Г.Нейгауза. Я.І.Зак зізнається, що багато осягнув уже після закінчення школи, працюючи асистентом у Г.Г.Нейгауза. У 1933-1934 рр. під час хвороби Г.Г.Нейгауза брав уроки також у К.М.Ігумнова.

Викладацька діяльність

З 1935 року викладав у Московській консерваторії. З 1938 року — клас спеціального фортепіано, з 1947 року – професор. Деякий час Яків Ізрайлович був деканом фортепіанного факультету Московської консерваторії, а після смерті Г.Нейгауза, з 1965 року – призначений завідуючим кафедрою спеціального фортепіано.

Особливості педагогіки

У фортепіанній педагогіці вважав основним виховати професійно витончене «музичне вухо». Сам піаніст володів дуже тонким слухом, що визначало його метод вивчення нових творів. Як зазначає сам митець, він ніколи відразу не розучував твір за роялем, але маючи велику пристрасть до ходьби, зазвичай подумки, внутрішнім слухом вивчав твір, гуляючи по Москві. Незнайому музику програвав 1-2 рази, а потім ґрунтовно засвоював, не торкаючись клавіатури. Лише згодом приступав до роботи за інструментом, працюючи з повною емоційною віддачею. Я.І.Зак вважав, що при розучуванні творів ефективно їх виконувати «внутрішнім слухом». Митець вирізнявся енциклопедичною освіченістю в галузі музики, літератури, архітектури, філософії, точних наук, багато уваги приділяв вихованню загальної культури учня. Уроки Я.І.Зака не залишали учнів байдужими і спонукали до творчості, професор заохочував їх до вивчення якомога більше творів.

«[Молодые исполнители] крайне замкнуты… в кругу пресловутого «фортепианного быта»,— нарікав Зак. — Как зачастую скудны их представления о музыке! [Нужно] задуматься над тем, как перестроить работу в классе, чтобы распахнуть перед нашими учениками широкую панораму музыкальной жизни… ибо без этого невозможно подлинно глубокое становление музыканта».

Учні

Яків Зак виховав більше 60 учнів, переважна більшість із них стали лауреатами міжнародних конкурсів, професорами московської і зарубіжних консерваторій, педагогами училищ, шкіл. Серед них: Микола Петров, Елісо Вірсаладзе, Віктор Бакк, Любов Тимофіїва, Генріетта Мірвіс, Євгеній Могилевський, Ольга Ступакова, Софія Губайдуліна.

Концертна діяльність

У 1935 році Яків Зак брав участь у Другому Всесоюзному конкурсі музикантів-виконавців у Ленінграді, посівши у цьому змаганні третє місце. В 1937 році став переможцем Міжнародного конкурсу піаністів імені Ф.Шопена у Варшаві (1-а премія, спеціальний приз за виконання мазурок — посмертна маска Ф.Шопена). Перемога на конкурсах принесла піаністу широку популярність, завдяки цьому багато гастролював у повоєнні роки в СРСР, а також за кордоном.

Крім сольних виступів, грав в ансамблі з Квартетом Большого театру і у фортепіанному дуеті з Е.Г. Гілельсом. Нейгауз вважав виконавське мистецтво Зака спорідненим мистецтву Е.Петрі, Р.Казадезюса та І.Гофмана. Генріх Густавович підкреслював артистичну натуру Я.Зака і притаманні йому такі якості, як: «Некоем духе высшей объективности, исключительном умении воспринимать и передавать искусство «по существу», не внося в него слишком много своего, личного, субъективного… Такие художники, как Зак,— продолжал Нейгауз,— не безличны, а скорее сверхличны», в их исполнении «Мендельсон есть Мендельсон, Брамс есть Брамс, Прокофьев — Прокофьев. Личность [артиста. – автор]… как нечто явно отличимое от автора, отступает; вы воспринимаете композитора как бы через огромное увеличительное стекло (вот оно, мастерство!), но абсолютно чистое, ничем не замутненное, не запятнанное,— стекло, которое в телескопах применяется для наблюдений над небесными светилами…»2.

Репертуар піаніста включав твори Л.Бетховена, Ф.Шопена, Ф.Шуберта, І.Брамса, С.В. Рахманінова, С.С.Прокоф’єва. Маестро виконував також твори, які не часто звучали (у тому числі, всі фортепіанні концерти М.К.Метнера). Перший виконавець концертів для фортепіано з оркестром Е.К.Голубєва, С.Н.Василенко, фортепіанних сонат Д.Б.Кабалевського, В.А.Білого та ін.

У 50-60ті роки XX ст. Я.І.Зак був одним з визначних і найбільш авторитетних представників радянського фортепіанного виконавства.

Манера гри на фортепіано

Яків Зак – це музикант-інтелектуал. Його виконавська мова завжди заздалегідь і ретельно продумана. Точність, визначеність, бездоганна логічність гри – відмінна особливість мистецтва піаніста. Сама типологія художнього мислення робила його не стільки поетом, скільки майстерним архітектором у музичному виконавстві.

Зак-артист не тільки своєрідно і тонко мислив; цікавий був також і спектр його художніх почуттів. Проте в емоційних висловлюваннях піаніста – нехай неголосних – відкривалася своя принадність, свою чарівність, колоритність. В його манері гри була висока вольова напруженість, внутрішня наелектризованість. Піаніста завжди вабила до себе стихія фортепіанної токкатності. Йому була до душі експресія інструментальної моторики.

Нагороди та звання

– лауреат Другого Всесоюзного конкурсу музикантів-виконавців (1935 , Ленінград, третя премія)
– лауреат Міжнародного конкурсу піаністів імені Ф.Шопена (1937, Варшава, 1-а премія, спеціальний приз за виконання мазурок – посмертна маска Ф.Шопена) .
– народний артист СРСР (1966)
– орден Трудового Червоного Прапора ( 28.12.1946 )
ще два ордени та медалі.

Бібліографія

Яків Зак. Статті, матеріали, спогади. – М., Радянський композитор, 1980
Ступакова О., Мірвіс Г. Педагогічні погляди Я. І. Зака. // Питання фортепіанного виконавства. – М .: Музика, 1968.
Ципін Г. Яків Зак // Радянська музика. – 1975. – № 8.
Черніков О. Шипи і троянди // Музика і час. – 2003. – № 5.
Черніков О. Рояль і голоси великих – Фенікс, 2011. – 224 с. (Серія: Музична бібліотека) ISBN 978-5-222-17864-5.

Дискографія

-“УРОКИ ЗАКА”
Р. Шуман – Дитячі сцени
Ф. Ліст – Соната-фантазія “Після прочитання Данте”
К. Дебюссі — Дитячий куточок
С. Рахманінов – Концерт №4 (дир. Кондрашин)
– Шопен – Концерт для ф–но з оркестром № 2 in F minor, Ор. 21- 12043-4
Ф.Шопен Вальс до дієз мінор, Мазурка фа мінор № 4, Мазурка фа мінор № 2 – 20437-8
Ф. Шопен — Вальс фа мажор № 3
Ф. Ліст — Експромт фа дієз мажор – Д 797-8
С.Рахманінов Рапсодія на тему Паганіні для фортепіано з оркестром (диригент К.Кондрашин) Д 1101-2
К.Сен-Санс «Карнавал тварин»
(диригент К. Эліасберг) – ГОСТ 5289-56
С. Василенко Концерт для ф-но з оркестром фа дієз мінор – Д 1101-2
С.Прокоф’єв Соната №4
Ф.Ліст Соната-фантазія “Після прочитання Данте” – Д 5422-3
Г.Гендель Сюїта №3 для фортепіано ре мінор, В.А.Моцарт Соната №9 для ф-но ре мажор – М10 40821-2
Е.Гілельс, Я. Зак (ф-ний дует)
Увертюра до опери «Чарівна флейта», Фантазія фa мінор, (В.А.Моцарт — Ф.Бузоні);
Концертне дуеттіно, по фіналу концерта № 19 для ф-но з оркестром фа мажор, (В. А. Моцарт — Ф. Бузоні); Фуга до мінор, (В.А.Моцарт); Варіації на тему Бетховена (К. Сен-Санс).

Посилання

http://www.belcanto.ru/zak.html
http://www.odessitclub.org/publications/almanac/alm_55/alm_55-277-284.pdf
http://records.su/tag/%D0%97%D0%B0%D0%BA_%D0%AF%D0%BA%D0%BE%D0%B2
http://www.shabad.ru/shop.files/text/zak_rubinstein.htm
http://notkinastya.ru/zak-yakov/
http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/222513
http://www.mosconsv.ru/ru/person.aspx?id=128391
http://www.odessitclub.org/publications/almanac/alm_55/alm_55-277-284.pdf

Укладач Тетяна Шевченко