Меню Закрити

Верьовка Григорій Гурійович

 

Верьовка Григорій Гурійович (нар. 13 (25) грудня 1895 року, Березна — пом. 21 жовтня 1964року, Київ) — український композитор, хоровий диригент, музично-громадський діяч, фольклорист, педагог.

Біографія

Верьовка Григорій Гурійович народився в українській родині в козацькому містечку Березному на Чернігівщині. Серед братів і сестер — Антон Верьовка — краєзнавець, фольклорист, музикант.

У 1916 році закінчив Чернігівську духовну семінарію. У 1918–1921 роках вивчав теорію композиції у Болеслава Яворського в Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка, де почав писати власні музичні твори. По класу диригування навчався в Олександра Орлова. У 1933 році закінчив інститут екстерном.

З 1919 року працював як організатор і керівник самодіяльності, викладав хорове диригування у музично-навчальних закладах Києва.

У період з 1923 по 1927 рік працював у музично-драматичному інституті, з 1931 року — в Київській консерваторії (нині Національна музична академія України імені Петра Чайковського). З 1947 року — професор консерваторії. Серед випускників Григорія Верьовки — відомі диригенти Михайло Кречко та Лев Венедиктов.

У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 років під час гітлерівської окупації України викладав у Башкирському відділенні Московської консерваторії в Уфі, керував ансамблем пісні і танцю, вів наукову роботу в галузі фольклору. У 1943 за дорученням уряду УРСР організував Український державний народний хор, художнім керівником і хоровим диригентом якого був до кінця життя. У 1944 році колектив у складі хору, танцювального колективу й оркестру народних інструментів дав свій перший концерт. Колектив першим в Україні виніс на професійну сцену народну манеру виконання гуртового співу.

З 1941 по 1945 рік — науковий співробітник Інституту фольклору АН УРСР, перебував у примусовій евакуації в азійській частині СРСР.

У 1943 році організував Український державний народний хор, до1964 рокубув його художнім керівником і головним диригентом. З 1964 року, після смерті митця,хору надано ім’я Григорія Верьовки. З 1943 по 1952 рік — голова Спілки композиторів УРСР (нині Національна спілка композиторів України).

Надгробок Григорія Верьовки знаходиться на Байковому кладовищі(ділянка № 7; надгробок роботи скульптора ЕліусаФрідмана).

Творча діяльність

Григорій Верьовка як композитор працював переважно в царині хорової масової пісні. Також віддав належне ідеологічному дискурсу, створивши пропагандистські пісні, зокрема «Клятва», пісні, що оспівують каторжну працю на будівельних об’єктах ГУЛАГ СРСР: «Дівчата з Донбасу», «Пісня про Волго-Дон», «Шахтарочка».

Серед творів великої форми кантата «Ми ковалі своєї долі» на слова поета Павла Тичини.

Григорій Верьовка створив також обробки пісень російських повстанців-комуністів: «Вперед, народе, йди», «Карманьйола» та інші, а також обробки українських народних пісень: «І шумить, і гуде», «Ой чого ти, земле, молодіти стала». Народний хор рік від року вдосконалював майстерність. У кожній з країн, де проходили виступи, хор виконував українські пісні.

Відзнаки та нагороди

У 1948 роціГригорія Верьовку за тривалу концертну діяльність відзначено Сталінською премією.

У 1960 році став народним артистом УРСР.

У 1967 році на батьківщині композитора у смт. Березні споруджено пам’ятник — бюст із оргскла на чотирикутному постаменті (вис. 2,4 м), що спирається па залізобетонний стилобат. Скульптор О. О. Мельничук, арх. В. М. Онащенко.

Встановлений 18 червня у сквері між вул. Радянською і вул. Товстухи. У 1968 році отримав Державну премію УРСР імені Тараса Шевченка (разом з Анатолієм Авдієвським).

Нагороджено орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани», медалями.

У 1974 році іменем Григорія Верьовки була названа вулиця в місті Чернігів (Деснянський район, на території кол. с. Бобровиці).

У 1983 році на фасаді будинку колишньої Чернігівської духовної семінарії, де у 1910-1916 роках навчався Григорій Верьовка, було встановлено мармурову меморіальну дошку.

У 2011 році іменем Григорія Верьовки була названа одна з вулиць Києва.

Літературні твори

  • Музична студія ім. Леонтовича при Музичному товаристві /У Музика. — 1924. — N° 7—9 № 10—12
  • Перша Київська хорова олімпіада // Там само. — 1924. — № 10—12
  • Про V школу II Там само. — 1925. — № 9—10
  • Державна музична проф. школа ім. Леонтовича//Там само. — 1927. — № 1
  • Державна музична проф. школа ім. Леонтовича П Музика — масам. — 1929. — № 2
  • Музична творчість часів Великої Вітчизняної війни (Спостереження 1941—1942 pp.) II Мистецтво, фольклор, етнографія: Наук, записки АН. — К., 1947. — Т. 1-2
  • Берегти народні пісенні багатства // Музика. — 1995. — № 6.

Літературні твори

кантата для солістів, мішаного хору та оркестру народних інструментів

«Ми ковалі своєї долі» (сл. П. Тичини, 1961);

пісні й хори (понад 16)

a cappella — «Нехай собі та й шумлять дуби», мішаний хор (сл. П. Тичини, 1923), «Там на горі за Дніпром», мішаний хор (сл. П. Тичини, 1924), «Заклик», мішаний хор (сл. Д. Загула, 1927), «Не забудь юних днів», мішаний хор (сл. І. Франка, 1941), «Виряджала милого», мішаний хор (сл. М. Грудницької, 1942), «Пісня про Хрещатик», жіночий хор (сл. П. Тичини, 1944); з фортепіано — «Ой як стало зелено» (сл. В. Бичка, 1936), «Ой чого ти, земле, молодіти стала», мішаний хор (сл. нар., 1936); «Клятва», мішаний хор (сл. М. Бажана, 1942), «Про Миколу Лукичова», хор (сл. П. Тичини, 1946), «Дівчата з Донбасу», хор (сл. С. Воскрекасенка, 1947), «Гоголь наш — велике серце», мішаний хор (сл. П. Тичини, 1952); «Хоровод дружби», хор (сл. Т. Масенка, 1954), «Шахтарочка», жіночий хор (сл. С. Воскрекасенка. 1955); «Навіки славен» (Пам’яті Т. Шевченка), мішаний хор (сл. В. Лагоди, 1960) тощо;

з фортепіано

«Ой як стало зелено» (сл. В. Бичка, 1936), «Ой чого ти, земле, молодіти стала», мішаний хор (сл. нар., 1936); «Клятва», мішаний хор (сл. М. Бажана, 1942), «Про Миколу Лукичова», хор (сл. П. Тичини, 1946), «Дівчата з Донбасу», хор (сл. С. Воскрекасенка, 1947), «Гоголь наш — велике серце», мішаний хор (сл. П. Тичини, 1952); «Хоровод дружби», хор (сл. Т. Масенка, 1954), «Шахтарочка», жін. хор (сл. С. Воскрекасенка. 1955); «Навіки славен» (Пам’яті Т. Шевченка), мішаний хор (сл. В. Лагоди, 1960) тощо;

романси

«Подивилась ясно», «По один бік верби», «Співає стежка на город», «Зелена неділя» (сл. П. Тичини, 1919—20), «Хтось мене ще пам’ятає» (сл. О. Олеся, 1919—20), «На хуторі» (сл. П. Тичини, 1922—23), «Закружляли в вітрі золотому» (сл. М. Рильського, 1925), «Я знаю» (сл. Є. Плужника. 1925), «На червоній на весні» (сл. А. Акопяна, пер. П. Тичини, 1925), «Сміхом і піснями зацвісти» (сл. В. Сосюри, 1931), «Ой не п’ються пива, меди» (сл. Т. Шевченка, 1934), «Перед картиною Айвазовского» (сл. О. Туманяна, перекл. П. Тичини, 1939), «Чайка» (сл. М. Стельмаха, 1943), «Туга за Україною» (сл. Т. Масенка, 1943), «Слово матері» (сл. С. Кудаша, перекл. П. Тичини, 1943), «Десь на дні мого серця» (сл. П. Тичини, 1962);

інструментальні твори

для малого симфонічного оркестру — сюїта «П’ять народних пісень» (1929), для симфонічного оркестру — «Вулична інтермедія» (1930), для скрипки і фортепіано — Соната (1932), «Лірична пісня» (1933); для 2-х скрипок і фортепіано — обр. укр. народних пісень (1934); для оркестру народних інструментів — обр. «Плескач» (1935);

аранжування народних пісень

«Вперед, народе, йди» для мішаного хору (1921); «Карманьола» для хору з фортепіано, «Сміло вперед» для хору з фортепіано (1922);

аранжування українських народних пісень для різних складів хору

бл. 50, поміж них — «Поза лугом зелененьким» (1934), «І шумить і гуде», «Ой у полі могила» (1935), «Чи це ж тії чоботи», «По діброві вітер виє» (1938—39), «Дума про визволення України» на сл. В. Перепелюка (1944), «Дівчино моя, переяславко», «Ой на горі жита много», «Ходила я по садочку», «Чи чули ви, миле браття», «Широкий місточок заломився», «Ой по горі льон» (1945—46), «Ішов козак потайком», «Місяць на небі», «Рибалка молоденький», «Ой ходив чумак» (1951), «Пливе човен», «Ти, дівчино, ти, моє серденько», «Сім день молотила» (1956), «Чи ти чула, молода дівчина» (1960), а також 2 польські і 2 чесські мелодії.

Література

  • Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 2. — К., 1978. — С. 201.
  • Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997. — С. 110.
  • Шевченківські лауреати. 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 71.
  • Л. Пархоменко. Верьовка, Григорій Гурійович // Українська музична енциклопедія, Т.1 — Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. 2006 — с. 335
  • Ященко Л. Григорій Гурійович Верьовка. — К., 1963
  • Перепелюк В. Повість про народний хор: Сторінки з щоденника / Літ. запис В. Донилей- ка. — К., 1970
  • Григорій Верьовка: Спогади і Упоряд. 3. Клименко. — К., 1972
  • Бенч-Шокало О. Український хоровий спів. Актуалізація звичаєвої традиції. — К., 2002
  • Гуменюк А Народжений для музики // Музика. — 1970. — № 6
  • Андрієвсько Н. Його пісні з нами Н Там само. — 1974. — № 1
  • Юдіна В. Співці нового життя // Там само. — 1977. — № 6
  • Дженков В., Посещенко Л. Хормейстер, композитор, педагог II Там само. — 1985. — № 6
  • Дженков В. Дивосвіт Григорія Верьовки // Всесвіт. — 1986. — № 6
  • Ласещенко Л. Пам’яті художника // Музика. — 1986. — № 6
  • Кобач і. Співоче поле у Березані /У Укр. культура. — 2004. — № 4
  • Кречко М. Жизнь на высокойноте // Юг. — 1995. — 19 дек. (передрук: КіЖ. — 1995. — 20 груд.)
  • Його ж. Фундатор // КІЖ. — 1985. — 22 груд.
  • Кирейко В. Краса таланту /7 Рад. Україна. — 1985. — 25 груд.
  • Стонішєвський Ю. Чародій народної пісні // Веч. Київ. — 1985. — 25 груд.
  • Музиченко С. Народжений для музики // Сільські вісті, — 1985. — 27 груд.
  • Кобач І. Чарівник хорового співу // Там само. — 1995. — 26 верес.
  • Куценко П. Чарівник української пісні // Там само. — 19 жовт.
  • Біленко В. Могуття Григорія Верьовки // Там само. — 1995. — 26 груд.
  • Повнииа А. Песня Верьовки // Правда Украины. — 1995. — 26 дек.
  • Михайленко Р. На святі основоположника хору // УМГ. — 1996. — Січ. — берез.
  • Доріченко О. Життя у пісню перелив
  • Уроки Г. Верьовки // Жива вода. — 1997. — № 1

ПОСИЛАННЯ

Л. О. Гаврилюк. Верьовка Григорій Гурійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. —К. : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 494. — ISBN 966-00-0734-5.

І. Д. Гамкало. Верьовка Григорій Гурійович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; Національна академія наук України, Наукове товариство імені Шевченка, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003¬–2014. — ISBN 944-02-3354-X.

Національний заслужений академічний український народний хор України ім. Г. Г. Верьовки

Укладач студентка Національної музичної академії України ім.П.І.Чайковського
Аліна Присяжнюк