Меню Закрити

Роза Тамаркіна

 

Роза Тамаркіна Відома радянська піаністка

Дитинство

Роза народилася 23 березня року в Києві, в родині робітників. Ні батько, ні мати професійно музикою не займалися. Мама дуже любила музику, але на інструментах не грала. Окрім Рози в сім’ї було ще дві доньки. Одна з них навчалась грати на фортепіано, інша на скрипці. Дядько Рози був настроювач музичних інструментів та піаніст-любитель. Роза часто приходила до нього слухати як він грає, як грають інші, дивилася як займається старша сестра.

Роки навчання

Інтерес до музики у Рози проявився в досить ранньому віці, але займатися музикою вона стала лише у 8 років, на дитячому музичному відділенні при Київській консерваторії. « Нас у групі було п’ять чоловік. Кожен проходив якусь п’єсу, а потім всі програвали свої п’єси по черзі, а викладач робив зауваження. Такий ось метод … Це було в 1928 році. Ми також проходили елементарну теорію, ритміку. Я ще займалася композицією», – згадує про той час Роза Тамаркіна.

У 1930 році перший педагог Рози Надія Марківна Гольденберг поїхала, і вона перейшла до викладача Слівака Євгена Михайловича. У Євгена Михайловича Тамаркіна дуже скоро стала грати на вечорах. А в 1932 році її послали в Москву .

Тоді тільки формувалася Центральна музична школа (ЦМШ). Роза тримала іспит в особливу дитячу групу при Московській консерваторії. Вступало мало народу – всього 9 чоловік. Вступила Роза до Гольденвейзера. «Тут вже почалися справжні заняття. Спочатку була суцільна мука, тому що школи у мене ніякої не було. Слівак відразу давав складні п’єси. Коли я приїхала до Москви на іспит, я грала скерцо b-moll Шопена, а мені було дванадцять років. Уявляєте, що я там грала? Потім концерт Мендельсона. А на початку були шуманівські дитячі п’єси. Тільки з дванадцяти років я почала працювати над технікою. У мене був жахливий звук – з цим я і прийшла до Олександра Борисовича. Він був шокований. Я навіть не сподівалася, що він мене прийме …» – Р. Тамаркіна. Перший рік у Гольденвейзера Тамаркіна грала лише етюди Черні ор. 740 у всіх тональностях, всі етюди поспіль. Це була надзвичайно складна і кропітка робота. Тріумфальним став виступ 16-річної Тамаркіної на третьому Міжнародному конкурсі імені Шопена, що проходив у Варшаві в лютому-березні 1937 року. Блискуче виконавши конкурсну програму, піаністка завоювала симпатії публіки і журі (серед суддів були Генріх Нейгауз, Еміль Зауер, Вільгельм Бакхауз) і отримала другу премію, поступившись лише Якову Заку. «У Рози вразило саме те, що не дивлячись на свій юний вік, вона безсумнівно є абсолютно сформованою, абсолютно свідомою піаністкою» – зазначав Генріх Нейгауз. У конкурсі брало участь ще три піаніста одного з Розою віку, але жоден з них не міг з нею зрівнятися ні за масштабами свого обдарування, ні по закінченості виконання.

Концертна діяльність

Після закінчення конкурсу вона виступала у різних містах Польщі, а після повернення в СРСР почалася її концертна кар’єра. На виступах Тамаркіної практично завжди бували аншлаги. Слава, визнання, творчий авторитет її неухильно ростуть. Незабаром після повернення з Варшави її нагороджують – «за виняткові успіхи в області музичного мистецтва» – орденом «Знак Пошани». Студентку, що не досягла ще двадцятирічного віку в 1939 р обирають депутатом Мосради. У 1940 році вона з відзнакою закінчує консерваторію і вступає до аспірантури спочатку до Гольденвейзера, а в 1943 переходить в клас Костянтина Ігумнова. Під час війни, перебуваючи в евакуації разом з колективом консерваторії, Тамаркіна продовжує виступати, в кінці 1942 грає концерт в Москві.

З 1947 Тамаркіна почала викладати в консерваторії, не припиняючи виступів, проте невиліковна на той часі хвороба (лімфогранулематоз), перші ознаки якої почали з’являтися ще на початку 1940-х, призвела до її швидкої смерті. Останній концерт піаністки відбувся у лютому 1950 року.

Особливості гри, виконання

Тамаркіна вважалася однією з кращих виконавиць свого часу. Гольденвейзер говорив про неї:

«У грі Тамаркіної гармонійно поєднувалися природність і простота задуму, бездоганна технічна обробка, бездоганний смак їй була притаманна рідкісна властивість, якою володіють тільки особливо обдаровані натури: здатність однаково чарівно впливати на широкого слухача і на слухача висококваліфікованого»

Роза Тамаркіна була представницею лірико-романтичної течії в музичному мистецтві – а концертанти такого плану користуються зазвичай особливими симпатіями публіки. Художники-романтики серед виконавців зустрічаються порівняно нечасто. Їх «золота пора» припала на другу половину XIX – початок XX століття; навіть в 30-і роки, коли зійшла і засяяла зірка Тамаркіної, поява їх на концертній сцені була швидше винятком, ніж правилом. Все наполегливіше утверджується в цей час тип художника-інтелектуала, все більше стає майстрів, розважливих і технічних в своїх діях. Все частіше доводиться зустрічатися в філармонійних залах з бездоганно збудованими звуковими конструкціями, з гладко відшліфованими музичними «виробами»; все помітніше робиться примат «раціо» у виконавській творчості. Не виключено, що саме тому в силу зворотної слухацької реакції, мистецтво Рози Тамаркина (як і її сучасника Якова Флієра) користувалося таким гарячим визнанням. Людей підкуповувала безпосередність і повнота відчуттів, які завжди відрізняли її гру, захоплювала притаманна артистці окриленість, піднесеність тону, зачаровувала жива емоційність її виконання. Разом з тим Тамаркіна аж ніяк не схильна була ігнорувати і хорошу організацію гри. Все в її мистецтві було чітко впорядковано, налагоджено і збалансовано. Звичайно, мало значення й те, що вона була вихованкою Гольденвейзера-музиканта,який не втомлювався прищеплювати своїм учням повагу до класично строгим і ясним звуковим формам. Але не тільки у цьому справа. Самій Тамаркіній як художнику була властива спочатку якась внутрішня гармонія; про це згадують чи не всі, хто спостерігав її з близької дистанції. Будь-які диспропорції або перебільшення шокували її музичне почуття. І цього, природно, не можна було не відчути в її виконавській творчості. Її яскравий природний темперамент рідко вихлюпувався за рамки смаку і художнього почуття міри, що відзначалося більшістю критиків

Дискографія

1952 — 8″, 78Д—00919-20
  1. Ф. Лист — Сонет Петрарки № 104
  2. Ф. Шопен — Скерцо № 3 до диез минор, соч. 39
1956 — 12″, LP (Д—02733-34)
  1. Ф. Шопен — Фантазия фа минор, соч. 49
  2. Р. Шуман — Три фантастических отрывка, соч. 111
  3. Ф. Шуберт — Экспромт ми бемоль мажор, соч. 90 № 2
  4. Ф. Шуберт — Экспромт соль бемоль мажор, соч. 90 №
  5. 3 Ф. Лист — Сонет Петрарки № 104
  6. Ф. Шопен — Скерцо № 3 до диез минор, соч. 39
2006 — 3CD (реставрация Vista Vera)

CD1 (VVCD-00092):

  1. С. Рахманинов — 2-й концерт для фортепиано с оркестром. С Государственным симфоническим оркестром п/у Н. Аносова. Запись из Большого зала Московской консерватории 26 мая 1948 г.
  2. С. Танеев — Квинтет соль-минор, соч.30. С квартетом Большого театра (И. Жук, Б. Вельтман, М. Гурвич, И. Буравский), запись 1946 г.

CD2 (VVCD-00095):

  1. Ф. Шуберт — Экспромт ми бемоль мажор, соч.90. Запись 1946 г.
  2. Ф. Шуберт — Экспромт соль бемоль мажор, соч.90. Запись 1946 г. Ф. Шуберт,
  3. Ф. Лист — «Мельник и ручей» (нем. Der Muller und der Bach). Запись по трансляции из Большого зала Московской консерватории, 24 апреля 1948 г.
  4. Ф. Шуберт, Ф. Лист — «Оцепенение» (нем. Erstarrung). Запись по трансляции из Большого зала Московской консерватории, 24 апреля 1948 г.
  5. Ф. Лист — Парафраза на темы «Риголетто». Запись 1947 г.
  6. Ф. Лист — Венгерская рапсодия № 10. Запись 1948 г.
  7. Ф. Лист — Сонет Петрарки № 104. Запись 1948 г
  8. И. Брамс — Квинтет фа минор, op.34. С квартетом Большого театра (И. Жук, Б. Вельтман, М. Гурвич, И. Буравский), запись 1947 г.

CD3 (VVCD-00101):

  1. С. Рахманинов — Прелюдия ми минор, соч.1889 г. Запись 1947-48 гг.
  2. С. Рахманинов — Прелюдия фа мажор, соч.1891 г. Запись 1947-48 гг.
  3. С. Рахманинов — Гавот ми бемоль мажор, соч.1889 г. Запись 1947-48 гг.
  4. С. Рахманинов — Прелюдия до минор, соч. 23, № 7. Запись 1947-48 гг.
  5. Ф. Шопен — Скерцо № 3. Запись 1947-48 гг.
  6. Ф. Шопен — Фантазия фа-минор, соч.49. Запись 1947-48 гг.
  7. Ф. Шопен — Полонез-фантазия ля бемоль мажор, соч.61. Запись 1947-48 гг.
  8. Р. Шуман — Три фантастических отрывка. Запись 1947-48 гг. № 1 до минор № 2 ля бемоль мажор № 3 до минор
  9. Ц. Франк — Соната для скрипки и фортепиано до мажор. Скрипка — М. Козолупова, запись 1947-48 гг.

ПОСИЛАННЯ

http://www.liveinternet.ru/users/2870220/post340263458/

http://pomnipro.ru/memorypage46923/biography

http://www.muzcentrum.ru/orpheusradio/programs/wherewordsend/13197-

http://nabiraem.ru/press/touch/50081/ 

Підготувала студентка першого курсу факультету культурології Національноїм музичної академії України ім. П.І. Чайковського
Мокієвець Альона