Меню Закрити

Ніколаєв Леонід

 

Ніколаєв Леонід — піаніст і композитор, професор Петербурзької консерваторії, доктор мистецтвознавства.

Народився у місті Києві. Навчався у Київському музичному училищі у Володимира Пухальського по класу фортепіано. У 1900 році закінчив Московську консерваторію по класу фортепіано В. І. Сафонова, у 1902 – по класу композиції С. І. Танєєва та М. М. Іпполітова-Іванова.

Найбільшу увагу приділяв викладацькій діяльності та розробці власного педагогічного методу.

Біографія

Народився 13 серпня 1878 року. Батько, Володимир Ніколаєв, був архітектором та одним із директорів Київського відділення Імператорського Російського Музичного Товариства, тож дім Ніколаєвих завжди відвідувало багато музикантів.

У 13 років був відрекомендований П. І. Чайковському та А. Г. Рубінштейну. П .І. Чайковський пророкував велике майбутнє хлопчику. Пізніше згадуючи цю зустріч, Леонід Ніколаєв з посмішкою казатиме: «Цього разу Петро Ілліч помилився».

Роки навчання. Закінчив Київську гімназію з золотою медаллю. Вступивши до музичного училища навчався у Володимира Пухальського по класу фортепіано. Тут варто зазначити, що Леонід Ніколаєв під час навчання в училищі досить часто брав участь у так званих «учнівських вечорах» (публічних). Справа в тому, що концерти визивали неабиякий інтерес киян і учні музичного училища досить часто давали їх у прекрасній залі училища, яку проектував батько Володимира – архітектор Ніколаєв. А на, так звані, учнівські вечори (публічні) продавалися квитки, тому вимоги до учасників був дуже прискіпливим й ретельними. З цієї причини участь у таких концертах брали тільки найбільш талановиті учні.

Кілька програм таких концертів збереглися в «Отчетах Киевского Отделения Императорского Музыкального Общества»:

1-й ученический вечер
(публичный)
в воскресенье, 15-го ноября 1892 г.
3. Анденте, скерцо и финал сонаты ор. 28 Бетховена
Исп. Уч-к Николаев среднего курса
(кл. г. Пухальского)

_________________________________________________________

3-й ученический вечер
(публичный)
в субботу, 27 ноября 1893 г.
5. 1-я часть концерта G-dur Бетховена, каденция А. Рубинштейна
Исп. Уч-к Николаев ( высший курс)

У 1897 році Леонід Ніколаєв вступив до Московської консерваторії, де навчався у В. І. Сафонова по класу фортепіано, С. І. Танєєва та М.М. Іпполітова-Іванова – по класу композиції. По закінченню отримав золоту медаль та був занесений до дошки відмінників поряд зі О. Скрябіним та С. Рахманіновим.

Як піаніст уперше виступив у 1900 році в Гуртку любителів російської музики. Також брав участь у «Музичних виставках», Київських(1904) та Петербурзьких(1907) вечорах сучасної музики. Критики відзначають у Л. Ніколаєва-піаніста технічну свободу та легкість, логічність та удосконаленість, велику увагу до кожної деталі.

Викладацька діяльність. У 1909 році на прохання А. К. Глазунова Леонід Ніколаєв приїхав викладати до Петербурзької консерваторії гру на фортепіано, а пізніше і композицію. У середині 30-х років, коли А. К. Глазунов остаточно не повернувся із-за кордону, Л.Ніколаєв короткий термін перебував на посаді директора.

Студенти, які потрапили на навчання до нового педагога були дуже здивовані, що він, як згадує С. І. Савшинський .( учень Л. Ніколаєва): «не тільки детально показує, як треба грати, але й пояснює чому треба грати саме так, а не інакше. І головне – демонструє, як це робити».

У статті С. І. Савшинського, опублікованій у газеті «Музичні кадри», розповідається про клас імені Л. В. Ніколаєва – № 10, де вирувало творче життя. «Він завжди був заповнений слухачами. Це були не тільки учні Леоніда Володимировича, але й піаністи, учні інших професорів і навіть студенти-композитори, історики. Досить часто на уроках Л. Ніколаєва можна було побачити педагогів музичних шкіл, технікумів (нині училищ) і навіть гостей з Москви та інших міст … Уроки проходили наче концерти молодих артистів .. ».

Леонід Ніколаєв завжди слухав всю п’єсу повністю або до репризи, і ніколи не переривав виконання своїми зауваженнями. З першого ж разу все виконувалося напам’ять. Подібна вимога активізує самостійність, ініціативність, розвиває уважний і вдумливий підхід до роботи над твором. Передбачалося, що учень зробив все, на що був здатний, і далі йому була потрібна допомога педагога. До такого уроку готувалися, як до концерту, розуміючи, що грати доведеться у присутності великої кількості людей. У результаті такої довіри з боку педагога, прищеплювалася відповідальна самостійність, творча активність.

У цьому ж класі виховувалися Дмитро Шостакович, Марія Юдіна та Володимир Софроницький. Усі троє були однокурсниками.

Марія Юдіна та Володимир Софроницький закінчили консерваторію у 1921 році. І Марія, і Володимир стали славнозвісними виконавцями гри на фортепіано. Марія Юдіна була улюбленою виконавицею Сталіна, однією з перших, хто зіграв ряд творів новітньої музики таких композиторів, як А. Берг, Е. Кршенек, Б. Барток, А. Веберн, О. Мессіан, а також однією з найкращих виконавців І. С. Баха, В. А. Моцарта, Л. Бетховена, Й. Брамса. Володимир Софроницький прославився інтерпретацією композиторів – романтиків. Обоє активно гастролювали з сольними концертами впродовж усього життя.

А от Дмитра Шостаковича спіткала інша доля. Д. Шостакович закінчив консерваторію по класу фортепіано у 1923 році, а у 1925 – по класу композиції, де навчався паралельно. Після закінчення Дмитро збирався продовжити творчу діяльність і як концертуючий піаніст, і як композитор. Однак за свідченням Костянтина Ігумнова, його грі не вистачало «почуття і сили». У 1927 році на Першому Міжнародному конкурсі піаністів імені Шопена у Варшаві він отримав почесний диплом. На щастя, незвичайний талант музиканта (Шостакович виконав у Варшаві також власну сонату) зауважив один з членів журі конкурсу, австро-американський диригент і композитор Бруно Вальтер, який запропонував Шостаковичу пограти йому на роялі ще що-небудь. Почувши «Першу симфонію», Вальтер негайно попросив Шостаковича надіслати партитуру йому в Берлін, і потім виконав Симфонію у поточному сезоні, тим самим зробивши російського композитора знаменитим..

Савшинський вважав, що особливостями педагогіки Леоніда Володимировича стали: науковий метод спостереження, аналізу та розглядання фортепіанно-виконавських процесів загалом..

У 1935 році було опублікована стаття «Декілька слів про виконавство», в якій Леонід Ніколаєв виклав основні принципи своєї педагогіки. У статті можна було детально розглянути такі пункти: постановка рук, акордова техніка, гами, звукова сторона піанізму, поліфонія, проведення уроку та самостійна робота..

Л. В. Ніколаєв широко розумів слова «технічна робота». Основні причини цієї роботи можна конкретно сформулювати наступним чином:

1) індивідуальної постановки руки не існує. Закони постановки загальні для всіх, з відомої трансформацією, яка залежить від будови рук;

2) робота над постановкою повинна відбуватися на живій музиці, спеціальні завдання допускаються у певному обсязі, що координується з увагою;

3) кожен студент повинен вивчити цілий ряд питань: загальні положення постановки руки, розвиток швидкості, октави, акорди, трелі, подвійні терції, принципи володіння звуком (ведення мелодії, акомпанементу, баса), педалізація, елементарну поліфонію.

З перших кроків Л. В. Ніколаєв говорив учням про постановку рук, рухи, прийоми. Він був переконаний, що піаністу необхідно працювати над постановкою рук так само, як співаку над постановкою голосу. А педагог повинен дати в цій області основні принципи, у вигляді закінченої й злагодженої системи, засвоєння якої має відбуватися без відриву від живого художнього матеріалу.

По-перше, піаніст повинен грати завжди всією рукою, так як анатомічно і фізіологічно рука є одне ціле, тому будь-який рух однієї її частини відбивається на інших частинах. Гра якоюсь ізольованою частиною руки неправильна, у грі за участю всієї руки ступінь активності різна. Буває, що кисть, передпліччя, плече, які беруть меншу участь у загальному русі, наближаються до стану нерухомості, але ніколи не переходять в стан ізоляції один від одного.

По-друге, при грі рука повинна бути оперта. У процесі гри в руці чергуються моменти напруги, коли відбувається поштовх у клавіатуру, з моментами розслаблення. Напруга відбувається в момент поштовху, а перед ним і після нього рука вільна. Поштовхи бувають різкими, м’якими і утворюють з оточуючими їх елементами розслаблення плавну лінію, де одна ланка переходить в інше. Поняття «вільної руки» має на увазі, що рука повинна бути ні м’якою, ні твердою, а повинна бути пругкою, як пружина.

Про особливості педагогіки Л.В. Ніколаєва писало багато діячів мистецтва, зокрема: С. І. Савшинський, Л. А. Баренбойм у книзі « За пів сторіччя», Д. Н. Часовитін стаття «Роздуми про Л. В. Ніколаєва».

Учні

По класу фортепіано: Д. Д. Шостакович, В. В. Софроницький, М. В. Юдіна, С. І. Савшинський, І. М. Рензін, А.Д. Каменський, П. А. Серебряков, Н. Е. Перельман, В. Х. Разумовська, Г. М. Бузе, М. Р. Бреннер, К. Ф. Гринасюк.

По класу композиції: В. М. Дешевов, А.А. Крейн, Г.П. Попов, Є. Е. Жарковський.

У 1942 році Ніколаєва, як й інших викладачів консерваторії було евакуйовано до Ташкенту, де він помер від тифу.

ПОСИЛАННЯ

http://sibac.info/conf/science/ii/33489

http://www.krugosvet.ru/enc/kultura_i_obrazovanie/muzyka/NIKOLAEV_LEONID_VLADIMIROVICH.html

http://www.m-planet.ru/index.php?id=39

Укладач студентка Національної музичної академії ім.П.І.Чайковського
К. Рижова