Меню Закрити

ІСТОРІЯ АКАДЕМІЇ

СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК КИЇВСЬКОЇ МУНІЦИПАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ МУЗИКИ ІМ. Р.М. ГЛІЄРА

Історія розвитку і становлення Київського музичного училища (нині КИЇВСЬКА МУНІЦИПАЛЬНА АКАДЕМІЯ МУЗИКИ ІМ. Р.М. ГЛІЄРА) – це історія розвитку і становлення вітчизняної музичної освіти, виконавства і педагогіки. Київське музичне училище стало тим благодатним підґрунтям, на якому виросло родюче дерево українського музичного мистецтва.

1768 рік музична школа

1863 рік відділення Російського музичного товариства

1867 рік оперний театр

Початок професійного музичного навчання в Україні датується 1768 роком, коли згідно постанови Київського магістрату було засновано музичну школу з метою постійного поповнення складу оркестру при Київському магістраті (журнал «Киевская старина», № 7, 1889 рік). Ця школа проіснувала до 1852 року.

Музичне життя України помітно пожвавилось у другій половині XIX ст., коли в 1863 р. у Києві було засновано відділення Російського музичного товариства, а в 1867 р. відкрито оперний театр.

інститут
Будинок Київського музичного училища. Вид з вул. Прорізної

Для забезпечення високого виконавського рівня концертних виступів та оперних вистав були необхідні добре підготовлені спеціалісти-професіонали. За цю справу взялась дирекція Київського відділення музичного товариства. Завдяки її зусиллям 18 січня 1868 р. у Києві засновано перший в Україні та Росії спеціальний музичний навчальний заклад середнього профілю – музичне училище. Училище мало тоді п’ять класів: гри на фортепіано, скрипці, віолончелі, класів співу і теорії музики. З самого початку в училищі працювали відомі музиканти і педагоги – випускники Петербурзької, Лейпцизької, Паризької, Берлінської, Празької, Варшавської консерваторій. З часом педагогічний склад училища починає поповнюватися за рахунок найбільш обдарованих випускників.

1868 рік

засновано Київське музичне училище

Роберт Августович Пфеніг
Роберт Августович Пфеніг. Директор з 1868 р. по 1874 р.

Великий внесок у становлення навчального закладу зробив його перший директор Роберт Августович Пфеніг (1824–1899). Він 5 років очолював училище: від дня створення 18 січня 1868 року до 1874 року.

Диригент, композитор, педагог з достатнім педагогічним досвідом, він заклав підвалини музичної освіти, спрямованої на підготовку освіченого музиканта-виконавця. Енергійний організатор, Р. Пфеніг докладав чимало зусиль, щоб знайти кошти на навчання перших десяти учнів та забезпечення навчального процесу більш- менш кваліфікованими викладацькими кадрами, переважно з місцевих. Історія засвідчує, що з різною гостротою ці завдання стояли перед кожним керівником училища.

Наступний директор училища Людвіг Карлович Альбрехт, випускник Петербурзької консерваторії, чудовий віолончеліст, очолював училище з 1875 по 1877 роки. Він запросив на роботу видатних виконавців: Григорія Ходоровського, Отакара Шевчика, Володимира Пухальського та інших, чим сприяв подальшій професіоналізації музичної освіти у Києві. Внаслідок їхньої подвижницької діяльності музичне училище з класами загальноосвітніх дисциплін 14 вересня 1874 р. почало навчальний рік у новому будинку Київського відділення музичного товариства.

Найбільш визначальною фігурою у становленні музичної освіти на теренах України на той час став Володимир В’ячеславович Пухальський. Піаніст, композитор, музичний діяч, він створив власну фортепіанну школу (серед його випускників В. Горовиць, К. Михайлов, Л. Ніколаєв, О. Браїловський, Ю. Ісерліс, А. Артоболевська, Г. Коган, А. Альшванг, М.   Тутковський,    М.    Гозенпуд, В.  Цукерман,  Н.   Скоробагатько,  А.  Сатановський,  С.  Лисицький,  Б. Яворський, Р. Горовиць.

Він забезпечив роботу в навчальному закладі видатних музикантів, серед яких: К. Еверарді, Ф. фон Мулерт, М. Алєксєєва-Юневич, Є. Риб, В. Чечотт, О. Химиченко, Ф. Воячек, М. Ерденко.

Обраний у 1877 році директором училища, В. Пухальський перебував на цій посаді майже 38 років. Часи його керівництва – це період піднесення і розквіту музичного життя Києва та інтенсивного розвитку всієї діяльності училища.

Завдяки неодноразовим спробам В. Пухальського підвищити статус навчального закладу, при безпосередній участі голови Київського відділення РМТ О. Виноградського, у 1913 р. на базі училища створено консерваторію. Оскільки середня і вища музична освіта з 1913 по 1928 роки здійснювалася в стінах одного навчального закладу, то керівництво та склад викладачів училища (молодше відділення) і консерваторії (старше відділення) були єдиними.

У 1914 році на посаду директора було обрано Рейнгольда Моріцевича Глієра, на той час вже відомого композитора, випускника  училища. У 1902–1903 роках у Р. Глієра навчається С. Прокоф’єв, у 1916 році – Л. Ревуцький, який, у свою чергу, виховав А. Коломийця, Г. Майбороду, П.  Майбороду,  Г.   Жуковського, В. Кирейка, А. Філіпенка, В. Гомоляку, А. Свєчнікова та інших. Серед випускників класу Р. Глієра 1919 року – Б. Лятошинський, у якого навчалися І. Белза, Л. Грабовський, М. Канерштейн, І. Карабиць, В. Сильвестров, М. Полоз, Є. Станкович, І. Шамо.

Людвіг Карлович Альбрехт. Директор з 1875 р. по 1877 р.
Володимир В’ячеславович Пухальський. Директор з 1877 р. по 1914 р.

1913 рік

на базі училища створено консерваторію

1890–1891 н.р. Викладачі Київського музичного училища. Сидять зліва направо: О. С. Ноллє, Каміл Еверарді, В. В. Пухальський, М. П. Алексєєва-Юневич, В. Г. Страдецька. Стоять зліва направо: Отакар Шевчик, Є. О. Риб, Григорій Мороз-Ходоровський, В. Ф. фон Мулерт, О. В. Химиченко, Є. П. Можеловський
Рейнгольд Моріцевич Глієр. Директор з 1914 р. по 1920 р.
В. Пухальський з Р. Глієром

Р. М. Глієр є особистістю, яка своєю діяльністю підготувала колектив до поєднання музичного виховання європейського типу із традиціями української музичної педагогіки, якого домагався класик української музики М. В. Лисенко.

З 1914 по 1920 роки, очолюючи консерваторію в складний час революційних переворотів, час війн і нестабільності, він зберіг концепцію неперервності музичної освіти. Училище залишалося у складі консерваторії як молодші курси і давало право не тільки без іспитів вступати на старші курси, але й працювати на первинних музичних та викладацьких посадах.

Під час його керівництва педагогічний колектив    консерваторії/училища поповнився такими видатними діячами музичного мистецтва як Г. Беклемішев, С. Тарновський, В. Блуменфельд, Г. Нейгауз, С. Вільковський, Я. Степовий, М. Ерденко.

Фелікс Михайлович Блуменфельд. Директор з 1920 р. по 1923 р.
Костянтин Миколайович Михайлов. Директор з 1923 р. по 1927 р.

У 1920 році, після від’їзду Р. Глієра до Москви, посаду директора консерваторії/училища отримав Фелікс Михайлович Блуменфельд – піаніст, диригент, композитор і педагог, який сприяв об’єднанню двох концепцій музичної освіти, що існували у ХІХ та на початку ХХ століття в культурі України: академічної, заснованої на західноєвропейській культурі виховання інструментальних виконавців, і лисенківської, яка спиралася на вокально-хорові традиції українського виконавства. До роботи у навчальному закладі він залучив таких видатних музикантів, як Д. Бертьє, Є. Муравйова, Б. Лятошинський.

З 1923 по 1927 роки консерваторію/ училище очолював Костянтин Миколайович Михайлов – випускник Київського музичного училища 1907 року (клас В. Пухальського) та Петербурзької консерваторії, яку закінчив екстерном у 1913 році. Піаніст, педагог, музично-громадський діяч, він не одне десятиліття формував принципи Київської фортепіанної школи, активно впроваджував нові ідеї в академічну освіту музикантів; розробив нові методи музично-педагогічної освіти на базі консерваторії, став борцем за першість у прогресивних професійних методологічних засадах цього напрямку.

К. М. Михайлов – фундатор знаної фортепіанної школи, представники якої стали яскравими виконавцями та видатними педагогами. Серед них майбутні викладачі училища: М. І. Кузьмін, Л. Б. Шур, О. Г. Орлова, С. Й. Корн, М.  В.  Воскобійник,  Ю. Й. Голембіовський, О. М. Канерштейн.

1923–1928 рр. – це складний для навчальних музичних закладів час постійних реорганізацій; реформи, ініційовані радянською владою, відбулися і в музичній освіті. Результатом багаточисленних реорганізацій стало функціонування двох вищих навчальних закладів: консерваторії/училища, віднині з назвою музтехнікумом з 3 ступенями освіти та музичного інституту ім. М. В. Лисенка, молодші курси якого були передані консерваторії. Педагогічний колектив обох навчальних закладів був, по суті, єдиним. Ще у 1919 році в інституті ім. М. В. Лисенка відкрився диригентсько-хоровий відділ, на якому працювали М. Д. Леонтович, К. Г. Стеценко, В. М. Верховинець, пізніше – Є. І. Скрипчинська.  У  1924 році для учнів цього відділу було впроваджено обов`язковий клас гри на народних інструментах (мандоліна, балалайка); у 1925 році відкрився відділ народних інструментів з класами гітари, балалайки і мандоліни, який пізніше, у 1933 році, очолив М. М. Геліс – видатний музикант-педагог. Його плідна довготривала діяльність позитивно вплинула на подальший рух виконавства на народних інструментах в Україні.

У цей час також почали формуватися перші ансамблі та оркестри  народних   інструментів,   керовані О. О. Мартинсеном, викладачем консерваторії/училища.        Серед виконавців, які виступали в концертах цих колективів – Іван Паторжинський, Марія Литвиненко-Вольгемут, Зоя Гайдай, Оксана Петрусенко.

У довоєнні роки управління трьома навчальнимизакладами–консерваторія, музичне училище, десятирічка (заснована у 1934 р. за ініціативою К. Михайлова) – було централізовано. З 1934 по 1948 рокицюфункціюздійснював директор консерваторії, талановитий піаніст, учень Г. Беклемішева, лауреат Варшавського конкурсу піаністів ім. Ф. Шопена Абрам Михайлович Луфер. Під його керівництвом у Києві склалася саме така система музичної освіти, яка існувала в Україні до початку ХХІ століття: десятирічка, училище, консерваторія. З цього моменту Київське музичне училище знову стає самостійним спеціальним середнім навчальним закладом.

У довоєнні роки в училищі навчалися майбутні корифеї вітчизняної музичної культури – Георгій та Платон Майбороди, Ірина Масленікова, Павло Кармалюк, Павло Муравський, Ніна Гончаренко, Елеонора Томм, Юлія Будницька, Бета Притикіна, Микола Різоль, Іван Журомський, Микола Гордійчук.

У 1944 році, після відновлення занять, директором училища був призначений випускник училища, учень Г. Верьовки Петро Андрійович Сук (очолював Київське музичне училище з серпня 1944 року до березня 1953 року).

Диригент-хоровик за фахом, він вирішив складне питання формування складу викладачів, контингенту студентів, організації навчання, дисципліни, матеріальної бази у зруйнованому Києві.

З метою налагодження навчального процесу він запросив до училища педагогів з великим досвідом виховання музикантів-професіоналів. В цей період в училищі працювали відомі педагоги, багато з яких були викладачами Київської консерваторії. Це піаністи – К. Михайлов, А. Янкелевич, М. Гозенпуд, Я. Фастівський, вокалісти Д. Євтушенко, М. Донець-Тессейр, М. Царевич-Лятошинська, баяніст І. Журомський, балалаєчник Є. Блінов, бандурист В. Кабачок, викладачі струнних інструментів Д.  Бертьє, С. Каспін, І. Козлов, С. Вільконський, на відділі духових інструментів працювали В. Яблонський, Л. Хазін, Г. Проценко, М. Бердиєв, В. Бабенко, К. Багликов та інші. У післявоєнному становленні диригентсько-хорового відділу брали участь композитори М. Вериківський, Г. Жуковський, О. Коломієць, хормейстер П. Муравський, на теоретичний відділ були запрошені композитори Г. Майборода, П. Майборода, П. Глушков, О. Верещагін, Ю. Щуровський, музикознавець М. Гордійчук та інші. Цей блискучий для середнього навчального закладу основний склад педагогічного колективу позитивно визначив увесь подальший навчальний процес, сприяв росту та розквіту в училищі нових молодих педагогічних сил.

Показником успішної діяльності викладачів училища стали перші перемоги його вихованців на Всесвітніх фестивалях молоді, всесоюзних та міжнародних конкурсах. Серед перших лауреатів – Ольга Пархоменко (скрипка), Микола Бердиєв (труба), Євген Блінов (балалайка), тріо бандуристок – Валентина Третьякова, Ніна Павленко, Тамара Поліщук, Володимир Селівохін (фортепіано), Віталій Лисенко (хорове диригування).

П. А. Сук з викладачами училища
1952 р. П. А. Сук з викладачами училища
Абрам Михайлович Луфер. Директор з 1934 р. по 1944 р.

Система музичної освіти, остаточно сформована під час керівництва А. М. Луфера

Петро Андрійович Сук. Директор з 1944 р. по 1953 р.

1956 рік

Київському музичному училищу присвоєно ім’я Рейнгольда  Моріцевича Глієра

1957 рік

в училищі відкрито заочне відділення

1959 рік

відкрито школу-студію

Андрій Омельянович Лісовий
Андрій Омельянович Лісовий. Директор з 1954 р. по 1958 р.
Микола Сергійович Строкач. Директор з 1962 р. по 1964 р.
Лідія Олександрівна Падалко
Лідія Олександрівна Падалко. Директор з 1964 р. по 1970 р.
Анатолій Леонідович Бондаренко. Директор з 1971 р. по 1982 р.

З листопада 1953 по лютий 1954 року обов`язки директора училища виконував Іван Іванович Журомський, якого на цій посаді замінив Андрій Омелянович Лісовий (працював з лютого 1954 року до березня 1958 року). Він робив усе, щоб чітка організація роботи циклових комісій, дисципліна і регламентація дій колективу, плани підвищення кваліфікації сприяли підготовці кваліфікованих фахівців. На час його керівництва припадає присвоєння училищу імені Рейнгольда Моріцевича Глієра (1956 р.). У 1957 році в училищі відкрито заочне відділення, роботу у якому було зосереджено на підготовці виконавців на народних інструментах і організаторів самодіяльності.

З 1958 по 1962 роки директором училища був Степан Омелянович Лук’янов, який активізував роботу по підвищенню авторитету училища як творчого навчального закладу. У 1959 році при училищі було відкрито школу-студію як базу педагогічної практики учнів училища, яку очолила випускниця училища Е. Л. Парамонова. У майбутньому, саме на основі школи- студії, сформується такий важливий аспект освітньої діяльності училища, як профорієнтаційна робота.

З початку 60-х років до 80-х минулого століття в училищі остаточно склалася структура середнього навчального закладу: 7 відділів (історико-теоретичний, диригентсько- хоровий, вокальний, фортепіанний, народних інструментів, струнно- смичкових інструментів, духових інструментів) та 4 методоб`єднання (загальноосвітні предмети, загальне фортепіано, спеціалізоване фортепіано, концертмейстерський клас).

У цей період училище очолювали послідовно – з 1962 по 1964 роки Микола Сергійович Строкач (фаготист за фахом, соліст оркестру, викладач, досвідчений керівник), з 1964 по 1970 роки Лідія Олександрівна Падалко (хормейстер, заслужена артистка України, патріот української хорової школи, активний організатор в сфері хорової діяльності), з 1971 по 1982 роки Анатолій Леонідович Бондаренко (диригент-хормейстер за фахом, викладач, мав великий досвід управлінської роботи).

viddili

У ці роки значно зміцнюється матеріально-технічна база училища, відкрито гуртожиток, училище отримало нове помешкання у центрі міста, збільшується участь творчих колективів училища у державних заходах, налагоджуються культурні зв`язки та обміни з музичними училищами Грузії, Вірменії, Білорусі, Литви, Росії. В училищі активно працюють такі відомі в Києві творчі колективи, як симфонічний оркестр (диригент М. І. Гозулов), оркестр духових інструментів (диригент І. І. Стежар), оркестр народних інструментів (диригент А. В. Григоренко), камерний оркестр (диригент Л. М. Костенко), жіночий хор (хормейстер Н. І. Ніколаєва). У 1976 році до складу творчих колективів училища увійшла капела бандуристів, яку очолила викладач по класу бандури Лідія Чмельова.

Падалко з викладачами училища та випускниками відділу народних інструпентів
1970 р. Л. О. Падалко з викладачами училища та випускниками відділу народних інструпентів

Продовжуючи традиції своїх великих вчителів і попередників, в цей період працюють викладачі з великим педагогічним, творчим та виконавським досвідом, більшість з яких створила свої самобутні виконавські школи. Серед них – піаністи Л. Б. Шур,   О. Г. Орлова, Ю. Й. Голембіовський, О. М.  Вериківська,  вокалісти  –  Б. О. Полякова, Л. П. Дорошенко, В. М. Ялкут, І. Г. Паливода, викладачі відділу  народних  інструментів  – І.  І.  Журомський,  А.  Г.  Рябінін, А. Ф. Омельченко, А. В. Григоренко, Ю. І. Тарнопольський, С. Г. Чапкій. На відділі струнно-смичкових працювали – А. П. Лисаковський, О. К. Цвейфель; на історико-теоретичному відділі – Р. І.  Верещагін,  В.  Д.  Подвала,  Г. С. Виноградов; на диригентсько- хоровому – Л. А. Падалко, М. Ю. Хардаєв, Р. М. Корецька; на відділі духових інструментів – В. Бабенко, Ф. Чабан, М. Строкач, В. Синько, В. Яковенко, Г. Кудлай, В. Іванов, Я. Верховинець та інші.

Ці знакові в історії училища особистості виховали наступне покоління викладачів училища, яке сьогодні продовжує традиції своїх вчителів.

У 1968 році, з нагоди 100-річчя заснування Київського музичного училища, за плідну діяльність та великий внесок у розвиток української музичної культури, училище було відзначено Почесною грамотою Президії Верховної Ради України, багато членів колективу отримали державні нагороди.

Остання чверть ХХ століття – це період активізації всіх напрямків навчальної, методичної та творчої роботи педагогічного колективу.

У 1980 році новаторським кроком у створенні більш сучасної моделі навчального закладу стало відкриття нової спеціальності з підготовки естрадних джазових музикантів. Засновником та першим завідувачем естрадного відділу став видатний музикант, джазовий фахівець Володимир Симоненко.

Роботу по зміцненню авторитету училища як методичного центру з розробки нових навчальних планів і програм, експериментальної бази введення нових технологій із залученням технічних засобів навчання продовжив на посту директора Віталій Власович Каращук.

Саме під час його діяльності (1982– 1991 рр.) почали розширюватися міжнародні зв`язки та творчі обміни, які були започатковані його попередниками.

В. В. Каращук до посади директора багато років працював в училищі, тому добре знав навчальний  процес «зсередини». Як фахівець з великим педагогічним та адміністративним досвідом докладав великих зусиль для вдосконалення професійної підготовки учнів.

1968 рік

З нагоди 100-річчя училище було відзначено Почесною грамотою Президії Верховної Ради України

1980 рік

Відкриття спеціальності з підготовки естрадних джазових музикантів

Віталій Власович Каращук
Віталій Власович Каращук. Директор з 1982 р. по 1991 р.
Вадим Венедиктович Козін
Вадим Венедиктович Козін. Директор з 1991 р. по 2003 р.

1997 рік

Відкрито

Факультет музичного мистецтва

ІІІ освітньо-

кваліфікаційного рівня

1998 рік

Київське державне

музичне училище

ім. Р. М. Глієра

отримало статус вищого

музичного навчального закладу

З отриманням у 1991 році незалежності в Україні відбулися кардинальні зміни суспільного, духовного та культурного життя української нації, що стало в свою чергу фактором стрімкого розвитку всіх напрямків діяльності училища. З 1991 по 2003 роки училище очолював Вадим Венедиктович Козін – скрипаль за фахом, викладач, організатор з великим досвідом роботи. Він продовжив роботу по модернізації училища як сучасного закладу нового типу. Завдяки його дбайливому ставленню до місця училища в музично-громадському житті не тільки Києва, а і всієї України, значно розширилися міжнародні зв`язки і обміни, активізувалася співпраця з навчальними закладами, концертними організаціями Німеччини, Польщі, Ізраїлю, США, Франції, Росії, Латвії, Литви, Словаччини та здійснилася велика кількість просвітницьких заходів в посольствах зарубіжних країн, акредитованих в Україні (Ізраїль, США, Франція, Норвегія, Данія, Чехія).

Саме в цей період розроблені та втілені в життя великі освітні, наукові та мистецькі проекти училища, що з тих пір мають щорічну періодичність: Фестиваль мистецтв «Шевченківський березень», Міжнародний конкурс молодих піаністів пам`яті Володимира Горовиця, Регіональний конкурс-огляд юних піаністів (нині – Всеукраїнський конкурс-огляд юних піаністів Олени Вериківської), Міжнародна науково- практична конференція «Молоді музикознавці», Міжнародна «Літня музична академія».

Однією з найбільш визначних  подій для Київського музичного училища ім. Р. М. Глієра цього періоду стало відкриття у 1997 році Факультету музичного мистецтва ІІІ освітньо-кваліфікаційного рівня, який був створений завдяки інтелектуальним, науково-методичним та адміністративно-організаторским зусиллям заступника директора училища  з науково-методичної роботи, видатного музично-громадського діяча, кандидата мистецтвознавства, професора Юрія Абрамовича Зільбермана та відомих вітчизняних науковців, фахівців в сфері історико-теоретичних напрямів музикознавства – доктора мистецтвознавства, професора Сергія Віталійовича Тишка (згодом, першого декана факультету) та кандидата мистецтвознавства, доцента Дмитра Григоровича Терентьєва (завідувача кафедри теорії та історії музики).

На першому етапі роботи Факультету музичного мистецтва були започатковані освітні програми підготовки спеціалістів за спеціалізацію «Музикознавство» (1997 р.), а згодом – і за спеціалізацію «Музичне мистецтво естради (джаз)» (2000 р.); таким чином Київське державне музичне училище ім. Р. М. Глієра (з 1998 року навчальний заклад отримав новий статус – Київське державне вище музичне училище ім. Р. М. Глієра) стало першим в Україні музичним закладом, який здійснював вищу освіту джазових музикантів. Не менш інноваційним кроком з перших років роботи факультету стала орієнтація освітніх програм студентів на осучаснення музичної освіти: була започаткована підготовка музичних фахівців затребуваних сьогочасних професій у мистецькій галузі – звукорежисерів, музичних редакторів, музичних менеджерів та музичних аранжувальників (додаткова кваліфікація), які мали можливість набувати практичного досвіду на базі роботи численних мистецьких проектів навчального закладу.

мистецікі проекти

З перших років створення Факультету музичного мистецтва, в музичному закладі працювали (більшість з них продовжує працювати і нині) провідні мистецтвознавці, дослідники, які стали засновниками наукових та виконавських шкіл – доктор мистецтвознавства, професор,  академік  АМУ Н. О. Герасимова-Персидська; доктор мистецтвознавства, професор, академік АМУ М. Р. Черкашина-Губаренко; доктор мистецтвознавства, професор С. В. Тишко; доктор мистецтвознавства, професор О. С. Зінькевич, доктор мистецтвознавства, професор Ю. І. Чекан, кандидатмистецтвознавства, професор Ю. А. Зільберман; доктор мистецтвознавства,  професор В. Г. Москаленко; доктор філософських наук, професор Т. К. Гуменюк; кандидат мистецтвознавства, професор Т. Ф. Гнатів; доктор мистецтвознавства, професор В. Б.  Жаркова;  кандидат  мистецтвознавства, доцент Коханик;   професор Т. О. Бондаренко; багатороківпрацювали кандидат мистецтвознавства, доцент С. Г. Мамаєв (з 1997 по 2007 рр.), кандидат мистецтвознавства, доцент Д. Г. Терентьєв (з 1997 по 2015 рр.).

У житті училища перше десятиліття ХХІ сторіччя характеризується як період напруженої роботи у пошуках найбільш ефективних шляхів подальшого розвитку навчального закладу, який би враховував сучасні виклики в галузі музичної освіти.

З 2003 по 2008 рік училище очолював Сергій Михайлович Волков – піаніст, педагог, досвідчений та енергійний організатор. Він сконцентрував усю діяльність колективу училища на послідовному втіленні ідеї про створення у Києві вищого навчального закладу нового типу. За його ініціативою розпочалася робота по реорганізації училища в комплексний навчальний заклад, структура якого передбачала наявність мистецького навчального закладу І–ІІ та ІІІ–IV рівнів акредитації. У 2008 році на факультеті музичного мистецтва вже існували наступні спеціалізації з наданням освітньо- кваліфікаційного рівня «Бакалавр» та  «Спеціаліст»: «Музикознавство», «Музичне мистецтво естради  (джаз)», «Фортепіано»,   «Оркестрові   духові та ударні інструменти», «Спів», «Оркестрові струнні інструменти». Були розроблені сучасні мистецькі проекти, створені нові навчальні плани, оновлена матеріально-технічна база училища, був впроваджений необхідний науково- методичний комплекс; творчі колективи презентували мистецькій громаді Києва нові потужні концертні програми, які дали можливість оцінити діяльність училища як вищого навчального закладу.

В період 2000–2008 років значно зміцнився    науково-педагогічний потенціал   навчального   закладу,  в якому працював колектив висококваліфікованих музикантів- фахівців: 34 доктори та кандидати мистецтвознавства, 26 народних та заслужених артистів, 13 заслужених діячів мистецтв та заслужених працівників культури України; лауреати міжнародних та національних конкурсів, відомі виконавці, науковці, педагоги- методисти.

Творчі та наукові досягнення викладачів та студентів КДВМУ ім. Р. М. Глієра професійна діяльність його директорів стали підґрунтям реорганізації училища.

Сергій Михайлович Волков
Сергій Михайлович Волков. Директор з 2003 р. по 2008 р.

2000 рік

Київське вище музичне училище ім. Р. М. Глієра – перший в Україні музичний заклад з вищою джазовою освітою

8 вересня 2008 року

Київське державне вище музичне училище ім. Р. М. Глієра реорганізовано у Київський інститут музики ім. Р. М. Глієра

Олександр Йосипович Злотник
Олександр Йосипович Злотник. Ректор з 2009 р.

2013 рік

(за рейтингом МОН України) Київський інститут музики ім. Р. М Глієра визнано лідером серед ВНЗ культури і мистецтв України

2015 рік

інститут став володарем Гран Прі (у номінації «Університет року музичного напряму») на І Міжнародній професійно- спеціалізованій виставці «Освіта в Україні. Освіта за кордоном»

8 вересня 2008 року в Київський інститут музики ім. Р. М. Глієра (відповідно до розпорядження від 07.02.2008 № 102 «Про організаційно- правові заходи, пов’язані з виконанням рішення Київської міської ради  від 26.07.07 № 15/1849», виконавчого органу Київської міської державної адміністрації).

28 вересня 2009 року на посаду ректора КІМ ім. Р. М. Глієра був обраний Олександр Йосипович Злотник – композитор, громадський діяч, народний артист України, професор.

Беручи до уваги специфіку мистецької освіти, що потребує алгоритму накопичення вмінь, знань, професійних навичок, артистичної майстерності, науково-практичного узагальнення творчої діяльності, КІМ ім. Р. М. Глієра пропонує нову в Україні модель навчального закладу. Сьогодні інститут, який ще у ХІХ столітті розпочав існування з просвітницької та професійно-освітньої діяльності музичних класів, являє собою приклад синтезу всіх рівнів освітньої діяльності. Він охоплює навчання творчої молоді від початкової до повної вищої освіти на основі наскрізної системи формування музиканта, професійного діяча в галузі мистецтва:

  • початкова освіта (відбір талановитих дітей та юнацтва, профорієнтація), яка здобувається у студії інституту від дошкільного віку до отримання базової загальної освіти;
  • здобуття професійної мистецької освіти (освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста), яке відбувається паралельно з отриманням загальної середньої освіти і є її невід`ємною частиною;
  • здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра;
  • підготовка магістрів за ІV освітньо- кваліфікаційним рівнем акредитації.

Таким чином, КІМ ім. Р. М. Глієра є прикладом навчального закладу, який має значний потенціал для формування високоякісних спеціалістів в результаті довготривалого циклу навчання, творчої особистості, професійного музичного діяча. Необхідність розкриття творчих здібностей з дитинства є специфікою системи мистецької освіти, що в свою чергу диктує нагальну потребу у функціонуванні навчального закладу саме з таким повним циклом мистецької освіти. Ще одним важливим аргументом є те, що при всьому бажанні уніфікована система освіти не в змозі забезпечити індивідуальний підхід до виховання особистості, розвитку таланту, формування здібності до творчості. КІМ ім. Р. М. Глієра надає такі можливості навіть в умовах, коли в суспільстві спостерігаються процеси руйнації наскрізної системи виховання, адже диплом інституту визнається у багатьох країнах світу, а вихованці інституту працюють у найпрестижніших концертних установах, оркестрах, театрах, навчальних закладах в Україні та за її межами.

У 2013 році (за рейтингом МОН України) Київський інститут музики ім. Р. М Глієра визнано лідером серед ВНЗ культури і мистецтв України, а у 2015 році інститут став володарем Гран Прі (у номінації «Університет року музичного напряму») на І Міжнародній професійно-спеціалізованій виставці «Освіта в Україні. Освіта за кордоном», що проводилася Інститутом модернізації змісту освіти Національної академії педагогічних наук України.

За 150 років існування КІМ ім. Р. М. Глієра перетворився в особливий тип вищого навчального закладу, який суттєвим чином впливає на загальноосвітній процес у суспільстві, культуру України в цілому. Внесок інституту у скарбницю національної та світової культури вагомий і незаперечний. Сьогодні перший в історії України професійний музичний навчальний заклад є базовим для аналогічних навчальних закладів України. Виконуючи функцію методичного центру, інститут виступає ініціатором всіх основних проектів, програм і творчих заходів, що проводить Міністерство культури і мистецтв України.

Шлях до наскрізної системи мистецької освіти – від дошкільного навчання до отримання освітньо-кваліфікаційного рівня магістра – це шлях формування духовної культури нації, розвитку музичного мистецтва України, шлях до інтеграції у світову систему освіти.

Київський інститут музики ім. Р. М. Глієра – єдиний в Україні музичний навчальний заклад всіх рівнів освітньої діяльності

початкова музична освіта

І–IІ освітньо- кваліфікаційний рівень
Молодший спеціаліст

ІІІ–IV освітньо-кваліфікаційний рівень:
Бакалавр, Магістр